Чому ГРД має і може відповідати в суді

Категорія: Новини Автор: ShyGnu0 Comments

2650 просмотров

В контексті чергових дискусій на тему можливості Громадської ради доброчесності бути відповідачем у судах, та в світлі чергових заяв окремих суддів Верховного Суду з числа вчених  (які, до речі, не отримали жодних зауважень від ГРД, незважаючи на недоліки декларації) ми вирішили написати аргументи на користь того, чому не варто сліпо дослуховуватися до аргументів, які нав’язують «ГРДшники» та їх фоловери в надії отримати підтримку від цих активістів в майбутньому.

Так, правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності визначені статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Читайте також: Верховний Суд визначив статус Громадської ради доброчесності

Зокрема, вказаною нормою визначено: 1) мета створення ГРД – сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання; 2) склад, вимоги до членів, строк їх повноважень та порядок формування ГРД; 3) конкретні повноваження Ради, права та обов’язки її членів.

У статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказано, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Частиною четвертою статті 85 цього Закону визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності) (пункт 16).

Отже, згідно із зазначеними нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Громадську раду доброчесності покладено функцію щодо участі у проведенні  кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, тобто фактично участі в процесі  формування суддівського корпусу.

За сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає  організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно статті 4 КАС України, суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно ч. 1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень Громадської ради доброчесності віднесено надання, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Як вже вказувалось вище, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Таким чином, висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності виступає елементом фактичного складу при вирішенні Вищою кваліфікаційною комісією суддів України питання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Зважуючи на наведене, діяльність Громадської ради доброчесності щодо надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є виконанням покладеної законом на Громадську раду доброчесності функції, що спрямовано на практичну реалізацію функцій держави, тобто є виконанням владної функції. Така діяльність за своєю правовою природою є відмінною від законотворчості, правосуддя, конституційного контролю та прокурорського нагляду, а тому підпадає під ознаки здійснення саме владних управлінських функцій.

Таким чином, ГРД бере участь у формуванні складу суддівського корпусу. Висновки ж Громадської ради доброчесності, затверджені відповідним Рішенням, фактично як одностороннє владне волевиявлення, є обов’язковими для розгляду іншим суб’єктом, зокрема Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Звертаємо також  увагу, що відповідно до положень статті третьої Закону України «Про запобігання корупції» особи, які входять до складу конкурсних комісій, утворених відповідно до Закону України “Про державну службу”, Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вказане також додатково свідчить на користь того, що Громадська рада доброчесності здійснює саме владну управлінську функцію.

Водночас, статтею 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; а також спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

За змістом положень КАСУ вбачається, що можливість визнання адміністративної процесуальної правоздатності за «іншим суб’єктом, при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій» не ставиться законодавцем в залежність від наявності статусу юридичної особи.

Не можна оминути увагою й той факт, що у щорічній доповіді Вищої ради правосуддя «Про стан забезпечення незалежності суддів за 2017 рік» зазначається, що аналізуючи виконання Громадською радою доброчесності свого завдання, міжнародні експерти висловили низку зауважень з приводу невідповідності проведених процедур європейським стандартам безсторонності та суддівської незалежності.

На переконання експертів, певне протиріччя вбачається у положеннях закону, які, з одного боку, позиціонують Громадську раду доброчесності як консультативний орган, а з іншого, надають рішенням цього органу серйозні юридичні наслідки, які «напряму впливають на можливість кандидата отримати суддівську посаду або продовжити суддівську кар’єру»; (Висновок Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності. Розділ II, п. 1.1; Звіт за результатами місії, присвяченої аналізу ситуації навколо конкурсного відбору до Верховного Суду, а також взаємодії між установами та органами, які беруть участь у цьому процесі. С. 4 -7)

Читайте також: Рада Європи радить ГРД ретельніше перевіряти власну інформацію

Таким чином, міжнародні експерти також погоджуються з тим, що рішення ГРД мають правові наслідки для судді як учасника процедури кваліфікаційного оцінювання.

Слід зазначити, що із рішення Верховного Суду від 01.02.2018  у справі П/9901/136/18 800/328/17 року вбачається, що ВС за клопотанням відповідача, залучено до участі в адміністративній справі Громадську раду доброчесності третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що свідчить на користь того, що ГРД, на думку Верховного Суду, може бути учасником справи адміністративної юрисдикції та відповідно мати процесуальні права та обов’язки.

Натомість у соціальній мережі ФБ, координатор Громадською радою доброчесності Віталій Титич зазначив, що «якщо хтось вважає, що висновки ГРД є посяганням на його честь та гідність та ділову репутацію, очікуємо вас у загальних судах». Вказане лише свідчить про повне нерозуміння членами Громадської ради доброчесності правової природи процедури кваліфікаційного оцінювання, повноважень ГРД та її статусу.

Так, відповідно до частини 8 Закону України, член Громадської ради доброчесності зобов’язаний відмовитися від участі у розгляді питання про надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у таких випадках:

1) якщо він перебуває у дружніх чи інших особистих стосунках із суддею чи кандидатом на посаду судді;

2) якщо він причетний до справ, які розглядав чи розглядає такий суддя;

3) за наявності іншого конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

Виникає закономірне питання, як слід оскаржувати рішення ГРД, у разі його прийняття з порушенням вказаних законодавчих положень, тобто процедури прийняття нею рішень? Цілком очевидно, що не шляхом спростування недостовірної інформації в порядку цивільного судочинства.

Крім того, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України (статей 2 і 48) сторонами у справі можуть бути тільки підприємства, установи та організації, які мають статус юридичної особи. Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Натомість Громадська рада доброчесності не має статусу юридичної особи.

Навіть якщо уявити, що особа звернеться до загального суду з позовом до фізичних осіб – членів Громадської ради доброчесності з вимогами спростувати недостовірну інформацію (хоча фактично кожен із них окремо її не поширював), це не скасує рішення ГРД, яке так і залишиться обов’язковим для розгляду ВККС та зберігатиметься у суддівському досьє. За таких обставин, вирішення такого спору в порядку цивільного судочинства було б безперспективним, і відкривши провадження за відповідним позовом та розглянувши заявлені вимоги, суд все рівно не виконав свою основну функцію – здійснення правосуддя, а витратив час і зусилля на винесення рішень, які не призведуть до ефективного поновлення порушеного права. Водночас, як зазначив Конституційний Суд України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно ж до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, відповідно до судової практики Верховного Суду України, наведеної, зокрема, в його постанові від 31 травня 2016 року по справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Щодо додаткового аргументу на користь того, що ГРД начебто не може бути відповідачем у суді, оскільки «закон не передбачає будь-яких видатків з державного бюджету на створення та фінансування діяльності Громадської ради доброчесності», то тут слід вказати, що будь-які видатки з державного бюджету не передбачено й на створення з’їздів представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, які були відповідачами у адміністративному суді, як власне і органів адвокатського самоврядування, зокрема З’їзду адвокатів, який також неодноразово був відповідачем у адміністративному суді.

Наголошуючи у листі до екс-кандидатки до Верховного Суду на тому, що «в цих обставинах Громадська рада доброчесності не має фізичної можливості комунікувати з усіма респондентами» співкоординатор ГРД Віталій Титич в чергових раз показав справжнє «обличчя» цього так званого утворення, адже розсилати листи очільникам судових установ можливість у пана Титича все ж знайшлась (http://www.feykaktiv.com/novini/grd-zaklikali-ne-zavantazhuvati-sudi-zapitami-shho-ne-peredbacheni-zakonom/).

А щодо відсутності фінансування ГРД, слід зазначити, що це також відверте лукавство. Адже як нещодавно заявив (мабуть, з власної необачності) в інтерв’ю виданню Цензор.нет, вже екс – член ГРД Леонід Маслов, його діяльність як системого адміністратору порталу ГРД частково фінансується через грантові кошти ГО “Фундація Де Юре” (яку очолює член ГРД Михайло Жернаков). І що просто чудово – він, «звісно продовжує допомагати оцінювати кандидатів до Верховного Суду, суддів апеляційних судів та судів нижчих інстанцій» ( https://censor.net.ua/r3042636).

Читайте також: Що лякає неетичну ГРД, або Про “аморальних потвор” Титича та “середній палець” Маслова

​Переконані, що прихильники доводів ГРД серед суддів, у разі б отримання негативного висновку від цієї ради, змінили б свої судження на вектрально протилежні. Натомість суддям найвищого судового органу, слід оцінювати судові рішення та доводи в них процесуальним шляхом, надаючи їм оцінку при відповідному перегляді. Заяви ж окремих суддів (вчених) на догоду Громадської ради неприпустимі та штучно створюють підстави для їх відводу.

​Натомість діяльність ГРД та поведінка окремих її членів в чергове доводить необхідність «перезавантаження» цього утворення та зміни законодавчих положень, задля усунення можливості ГРД тлумачити їх таким чином, щоб уникати будь-якої відповідальності за власні дії.

Аліна Товченко

 Коментарі

Поділитися записом