У своєму оці і колоди не бачить: декілька слів про "відповідальність" Віталія Титича

Категорія: Новини Автор: ShyGnu0 Comments

2003 просмотров

27 лютого 2018 р. на сайті Громадської Ради Доброчесності з’явилась новина про те, що Апеляційний суд м. Києва зобов’язав Шевченківський районний суд в особі судді Олега Малинникова взяти до розгляду позов Віталія Титича про забезпечення права на відповідь щодо поширеної в ефірі каналу “Інтер” інформації про діяльність ГРД.

Новина як новина, та от тільки трохи з такими акцентами, які в черговий (який вже за рахунком?) раз доводять наявність подвійних стандартів у висловлюваннях членів ГРД.

По-перше, щодо забезпечення права на відповідь за ст. 65 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення». Якщо ми відкриємо деякі з ухвал Шевченківського суду (http://reyestr.court.gov.ua/Review/71116999), то побачимо, що свого «права» пан Титич домагався весь час у дуже цікавий спосіб.

То подасть позов з порушенням вимог ст.119 ЦПК (http://reyestr.court.gov.ua/Review/71116930): «Так, пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 передбачено, що при вирішення питання про відкриття провадження у справі судам слід звертати увагу на відповідність позовної заяви вимогам ст. 119 ЦПК. Така заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача, яка саме інформація поширена відповідачем, із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право. Разом з тим, у поданій позовній заяві вказано лише про факти поширення інформації, проте не зазначено яким чином ця інформація вплинула на ділову репутацію позивача, порушила його честь та гідність, яким чином та які саме немайнові права порушені відповідачем».

То взагалі забудеться про сплату судового збору.

Але як це все подається на сайті ГРД? Читаємо: «Судова тяганина між співкоординатором ГРД Віталієм Титичем та телеканалом “Інтер” тривала майже півроку. Через постійні безпричинні відкладення Шевченківський райсуд переносив розгляд цієї справи, а згодом зрештою залишив цей позов без розгляду». Ну якби вправніше адвокат трохи був, то, мабуть, і тяганини не було б.

По-друге, звичайно ж, цікаво, що такого хоче «відповісти» пан Титич телеканалу. Але, мабуть, зовсім не про те, що спосіб життя самого В.Титича явно не відповідає показникам його середньомісячного офіційного доходу, який за 2015-2016 роки склав близько 8 000 грн: особистий водій, доглядальниця для матері, навчання сина в приватній гімназії «Престиж», навчання в якій коштує 8000 грн. в місяць. Тільки ці витрати потребують середньомісячний дохід у 30000 грн. Напевне, не захоче розповідати й про закордонні дорогі поїздки (згідно з повідомленнями ЗМІ Титич В.М. здійснює по 6 дорогих турів за кордон на рік. У період з 2010 року по 2016 рік Титич виїжджав за межі України 37 разів).

https://antikor.com.ua/articles/173873-dno_obshchestvennogo_soveta_dobroporjadochnosti

Та й сам факт фіктивного розлучення з колишньою дружиною Барильською Оленою Борисівною є не дуже доброчесним. В ЗМІ є інформація, що і після розлучення вони продовжують подорожувати разом за кордоном, проживають разом в заміському комплексі “Нарру land” (ніде не задекларованому, до речі). Та вже ж напевне й не розповість про те, за які такі заслуги він в черговий раз домігся отримання гранту в 700 тис у.о.

Натомість Віталій Титич для доведення своєї правоти звернувся за висновком до такої собі Незалежної Медійної Ради, яка «одноголосно констатувала порушення журналістами каналу стандартів збалансованості, відокремлення фактів від коментарів і точності подання інформації».

http://mediarada.org.ua/members/

Рада ця є такою незалежною, що навіть як організація ніде не зареєстрована.

Не передбачене її функціонування й ані законами України «Про інформацію», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про телебачення і радіомовлення», ані іншими нормативно-правовими актами. Тобто висновки такої Ради нікчемні, але ж натомість її голова – Наталія Лигачова – з грудня 2017 року стала співголовою такого рідного для активістів Реанімаційного Пакету Реформ (теж до речі, незрозумілого, з точки зору законодавства утворення).

Ну й звичайно, що активіст активісту ока не виклює. Навіть якщо у тому оці буде здоровенна колода.

Хоча, звичайно, найбільш важливе у всьому цьому зовсім інше.

Як стало відомо з тієї ж новини на сайті ГРД, «пізніше скаргу подали і до Вищої ради правосуддя, зокрема на суддю Олега Малинникова, який розглядав позов Віталія Титича. Скаргу прийняли…» А тепер згадаємо, що казала з цього приводу Діана Ковачева у своєму відомому висновку.

https://rm.coe.int/opinion-diana-public-council-of-integrity-uk-copy/1680727bdf

«Конфлікт інтересів має вирішуватися відповідним чином, щоб забезпечити найвищі стандарти прозорості та доброчесності членів ГРД. З огляду на таке, дотримання принципу незалежності судової влади потребує додержання загального правила про те, що практикуючі юристи (адвокати) і прокурори не можуть брати участь у процесі оцінювання суддів. Зважаючи на те, що строк повноважень членів ГРД становить два роки, їхній відвід від участі в розгляді інформації щодо окремої особи внаслідок конфлікту інтересів не є прийнятним варіантом, оскільки протягом двох років практикуючі юристи або прокурори можуть постати перед будь-ким з оцінюваних ними суддів (кандидатів на посаду судді). Крім того, повноваження членів ГРД з оцінювання суддів загалом можуть мати негативний вплив навіть на тих суддів, які не проходять через процес оцінювання, коли члени ГРД постають перед ними в суді».

Ось співкоординатор ГРД і постав перед суддею Малинниковим. І скільки ще буде брати участь Віталій Титич у судових процесах – весь час за його спиною буде тінь ГРД та РПР, разом з іншими незалежними, медійними та активними.

Аліна Товченко

 Коментарі

Поділитися записом